Історія виникнення Джиу-Джитсу & History of Jiu-Jitsu
Легенди стверджують, що вперше сформулював принцип м'яких податливості
лікар з Нагасакі на ім'я Акаяма Сіробей (в іншій версії - Міура Єсін),
який протягом ряду років вивчав у Китаї традиційну медицину. Там він
познайомився з технікою кидків, больових прийомів і ударів системи, яку
він називав Хакудо. Повернувшись на батьківщину, він заснував приватну
школу бойового мистецтва, де почав викладання техніки Хакудо. Однак
монотонність тренувань призвела до того, що незабаром майже всі учні
отверулісь від Акіяма. Через чотири роки після відкриття свого доозе
лікар закрив його, і пішов у буддійський монастир для стоденної
медитації.
Як розповідає легенда, одного разу рано-вранці морозним Акіяма вийшов
на прогулянку в сад. Тут його увагу привернула чудова картина:
Напередодні випав рясний сніг, і у багатьох дерев були зламані гілки,
тільки верба (за іншими джерелами - вишня-сакура) стояла як ні в чому
не бувало - важкі грудки снігу просто зісковзували з її пружних гілок.
Кажуть, Акіяма при вигляді непошкоджених гілок верби пережив осяяння. В
одну мить він зрозумів, що протистояти силі силою марно і згубно,
потрібно ухилятися від атаки, перенаправляти силу і використовувати її
собі на користь. Цей всеосяжний принцип подолання сили м'якістю і
піддатливість ліг в основу подальших досліджень майстра, який незабаром
зумів збільшити арсенал своєї системи до 300 (за іншими даними - до 70)
прийомів і створити свою власну школу, яка після смерті вчителя
отримала назву Єсін-рю.
Як видно з описів вище, що відправною точкою для досліджень Акаями
послужило бойове мистецтво Китаю. Взагалі у XVII-XVIII китайські ушу
зробили колосальний вплив на розвиток дзю-дзюцу. Завдяки їм в арсенал
бойового мистецтва Японії увійшли різноманітні удари руками і ногами,
численні варіанти больових і задушливих захоплень.
Чималий внесок у вдосконалення дзю-дзюцу внесли китайські іммігранти.
Серед них найбільш відомий Чень Юаньбін (в японському вимові - Тін
Гемпін), познайомив японських воїнів з бойовим мистецтвом Шаоліня.
Чень Юаньбін був видатний майстер "циньна" (або "синь-на"), китайського
мистецтва захватів, больових прийомів і кидків. Чень Юаньбін народився
в 1587 році в провінції Чжецзян і отримав гарну освіту. У віці 27 років
він поступив на навчання в знаменитий монастир Шаолінь, де провів 13
місяців (1615-1616). Коли йому було 35 років, в 1621 році, він вперше
приїхав до Японії, в Кіото, в якості перекладача при посольстві і
взимку того ж року поступив на службу до князя Морі. У 1625 році він
оселився на горі Корін-Дзанні в відокремленої келії ревного
шанувальника буддизму Нагатоя Кюбей з містечка Адзабу Іікура. На місці
цієї обителі на наступний рік був збудований монастир Корін-Дзанні
кокусу-Ji Temple, що став основним "тренерським центром" Чень Юаньбіна.
Його першими учнями стали три роніна (бродячих самурая) - Фукуно
Сітіроемон, Ісогаі Дзіродзаемон і Міура Едзіемон, а також чернець Кюен
і члени сім'ї Нагатоя. Пройшовши навчання у китайського майстра, ченці
кокусу-Ji Temple і сім'я Нагатоя протягом ряду поколінь зберігали
традицію Чень Юаньбіна в незмінному вигляді, прозвав її "Гемпін-рю
дзю-дзюцу", а Роніни розбрелися по різних провінціях Японії і створили
власні школи, кожна з яких стала джерелом для десятків інших, Завдяки
чому ім'я китайського майстра стало широко відоме в середовищі майстрів
бу-дзюцу.
Проте Чень Юаньбін не був першим, хто познайомив японців з
шаоліньського ушу. За свідченням хронік Шаоліня, починаючи з XIV
століття в ньому періодично навчалися японські монахи, багато з яких
активно займалися ушу. Так у 1312-1324 роках у Шаолінь жив японець,
відомий під ім'ям чернечим Дачжі. Вже через кілька років після свого
приходу в монастир він став одним з провідних фахівців з кулачного бою
і мистецтва володіння палицею, і домігся такої поваги у китайських
побратимів, що був допущений на заняття головного наставника Шаоліня з
ушу майстра Хуейвеня, Який вперше в історії монастиря передав іноземцю
секрети техніки бою з 18 канонічними видами зброї.
У травні 1327 в Шаолінь прийшов син Дачжі, який прийняв чернече ім'я
Деші. Він повинен був провести в монастирі три роки, але ченці,
потоваришував з розумним, працьовитим і доброзичливим японцем, прохали
настоятеля дозволити Деші залишитися в монастирі ще на кілька років,
завдяки чому він отримав можливість опанувати "таємними" розділами
кулачного мистецтва, До вивчення яких допускалися лише старші ченці.
У 1347-1379 роках навчався в Шаолінь японський монах, відомий під
китайським чернечим ім'ям Чжаоюань. У "Хроніках Шаоліньського
монастиря" про нього сказано: "Він досвідчений в китайській мові і
каліграфії. Спочатку він займав посаду діловода, а потім - старшого
монаха, до того ж він досконало оволодів технікою шаоліньського
бойового мистецтва ".
Розвиток Джиу-джитсу
Наприкінці XVI і в першій половині XVII століть, коли обладунки, навіть
полегшені, остаточно вийшли з ужитку, школи джиу-джитсу виникали одна
за одною.
Закінчення міжусобних воєн викликало справжню революцію у світі
мистецтва бою без зброї. Всі обмеження, пов'язані з веденням бою верхи,
в зброї, пішли в минуле, і погляду майстрів боротьби відкрилися
небачені досі простори незліченних інтерпретацій.
XVII століття стало часом активного осмислення досвіду, накопиченого за
довгі роки воєн. Удосконалювалася техніка боротьби, створювалися
фундаментальні теоретичні роботи по бу-дзюцу. У результаті народилася
нова, витончена система бою голими руками, що отримала ім'я дзю-дзюцу
(відома також під назвами Явара, ва-дзбцу, тай-дзюцу і т.п.).
Ця назва, буквально означає "іскусстов м'якості", повно глибокого
змісту. В основу дзю-дзюцу лягла ідей подолання супротивника -
беззбройного або збройного - за допомогою пружної піддатливості, а не
сили. Майстер дзю-дзюцу ніколи не виснажує у боротьбі своїх сил, а
навпаки намагається вимотати ворога, щоб легше було його перемогти. Він
змушує його робити різкі рухи і вправно ухиляється від них. Не ставлячи
жорстких блоків, він швидко відступає, в результаті противник, не
зустрівши перешкоди і підкоряючись закону інерції, подається вперед.
Пропустити силу супротивника повз або перенаправити її, а коли вона
скінчиться, додати своє зусилля - ось сутність дзю-дзюцу.
До 1650 різних шкіл джиу-джитсу налічувалося більше 600. Найбільшими
серед них, крім названих вище, були Арагакі-рю, Асаяма ітідзен-рю,
Кіто-рю, Косин-рю, Курако-рю, Єсін-рю, Мусо-рю, Реї синто-рю, Син-но
Синдо-рю , Синсин-рю, Тенсин Сіньє-рю, Ягю-рю і деякі другіе.Ісо
Мутаемон - одна з найвідоміших постатей в історії джиу-джитсу -
народився в 1800 р. У 15 років він прибув у Токіо (тоді називався Едо)
з метою знайти вчителя лицарського ремесла. Після численних поневірянь
він потрапив до школи, яку вів Орібе Хітоцуянагі, що продовжував
традиції Єсін-рю. Тут він навчався близько 7 років, аж до смерті
вчителя. Потім знову блукав у пошуках найкращої школи і, врешті-решт,
потрапив до Хоммена Дзеемону, який навчав Син-но-Синдо-рю. Кілька років
тому, він вирішив залишити вчителя і заснувати власну школу. Але
спочатку відправився в "мусасюге" - подорож по різних додзьо в храмах з
метою перевірити свої прийоми в боротьбі з іншими майстрами і засвоїти
науки, що цікавлять його.
Одного разу в селищі Кусацу в провінції Омі він побачив, як кілька
озброєних розбійників мають намір пограбувати сильно випив самурая. За
допомогою свого учня Нісімура він легко впорався з головорізами, не
знаючи, однак, що це були члени великої банди, що тероризує всю округу.
На наступний день в глибокому яру Исо зустрів близько сотні бандитів. У
півгодинній боротьбі Исо кинув багатьох з них, а решта врятувалися
втечею. Переможний результат був можливий завдяки використанню атемі -
ударів по вразливих місцях тіла, а також прийомів, що дають можливість
вивертати суглоби. Ця історія принесла Исо велику славу. На закінчення
своїх подорожей Исо оселився в Едо і заснував там школу під назвою
Тенсінсін'е-рю, яка містила 124 прийому. Протягом багатьох років у
своїй школі Исо навчив близько 5000 ученіков.Характерной особливістю
дзю-дзюцу протягом більш ніж 300 років було те, що його культивували
виключно сімейні школи самурайського походження.
Простолюдинам категорично заборонялося вивчати це мистецтво. Згідно з
традицією, у навчанні чітко виділялися три фази, або етапи. Перша фаза
- прийом учня до школи (рю). Для цього треба було заручитися чиєюсь
рекомендацією і витримати серію різних випробувань, які перевіряли
фізичні, психічні і моральні якості яке надходить. Друга фаза, що
тривала кілька років, це ретельне вивчення базової техніки. Треба було
з дня на день, по багато годин підряд, відпрацьовувати одні й ті ж
прийоми, стандартні зв'язки рухів і т.п. І тільки в тому випадку, якщо
учень виявляв здібності вище середніх і до того ж, доводив справою свою
відданість вчителю, той його присвячував в таємниці школи (їх називали
"окуден" - "глибокі прийоми").
Така система мала раціональне зерно, тому до сьогодні практикується в
деяких традиційних школах. Суть її в тому, що учні повинні звикнути до
терплячої і тривалої роботи над прийомами, що, на думку японців, є
ключем до подальших більш складним прийомам. Надія на те, що в один
прекрасний день можна буде дізнатися секретні прийоми, є гарною
мотивацією, але, на жаль, сьогодні більшість шкіл мають характер
бізнесу і заняття в них - джерело доходів для вчителя, А тому
дотримання вищевказаного принципу є неможливим - надто суворий відбір
учнів привів би вчителя до злиднів. Колишнє стан речей почало швидко
змінюватися після буржуазної революції Мейдзі 1868 року, яка позбавила
самураїв всіх привілеїв і зрівняти з іншими станами.
Розквіт і занепад дзю-дзюцу
У XVII-XVIII століттях дзю-дзюцу досягло свого розквіту. Нові школи
росли як гриби, і число їх досягло рекордної цифри 700. На загальному
тлі своєю міццю, витонченістю і ефективністю виділялися Аракі-рю,
Асаяма Ітіден-рю, Дайто-рю, Єсін-рю, Ітін-рю, Кіраку-рю, Кіто-рю, Куки
Сінден-рю, Кусін-рю, Мусо - рю, Реї Сінто-рю, Сосуйсі-рю, Сібукава-рю,
Син-но Синдо-рю, Синсин-рю, Сібукава-рю, Такеноуті-рю, Тенсин синь-рю,
Ягю Сингай-рю.
У другій половині XIX - початку XX століть, в період краху традиційної
самурайської культури і буржуазних перетворень, багато старовинні школи
дзю-дзюцу опинилися на межі вимирання. Частина з них змінили себе на
догоду часу - так з'явилися на світ популярні нині дзюдо і айкідо.
Однак традиції класичного дзю-дзюцу "стародавніх шкіл" (корю) завдяки
правдивому подвижництву нечисленних ентузіастів все-таки не минулося. В
даний час в Японії робляться великі зусилля зі збереження та
відновлення традиційних рю, які нині сприймаються як частина
національного надбання.
Поширення Джиу-джитсу
Європейці й американці вперше познайомилися з джиу-джитсу вже на
початку XX століття, коли кілька японських наставників відкрили свої
школи у Старому і Новому Світі. Однак широке поширення в західному
світі джиу-джитсу отримало тільки з 50-х років. В даний час число
прихильників джиу-джитсу досить велика. Це сотні тисяч людей на всіх
континентах, об'єднаних у Міжнародну федерацію Будо, Всесвітньої
федерації дзю-дзюцу, Міжнародний Союз Бойових Мистецтв, дві Міжнародні
федерації нін-дзюцу.
У сучасному джиу-джитсу існують 3 напрямки:
1) системи, створені на замовлення спеціальних груп і громадських організацій;
2) системи, що є продовженням традицій, але модернізовані з метою пристосування до сучасних умов;
3) системи, що є творінням оригінальної творчої особистості. Спільною
рисою майже всіх вищевказаних напрямків є прагнення до використання
прийомів інших видів бойових мистецтв.
Особливий інтерес до джиу-джитсу виявляли і виявляють
військовослужбовці, співробітники спецслужб і поліцейські. Це
зрозуміло. Адже техніка сучасного джиу-джитсу на 55-65% складається з
прийомів, які умовно можна назвати "борцівським" (захвати, больові
прийоми, удушення, підніжки, підсічки, кидки), а ще 35-45 °% її обсягу
складають всілякі удари пальцями , кулаками, долонями, ліктями,
головою, колінами і стопами ніг. Іншими словами, джиу-джитсу - це
техніка комбінованого рукопашного бою. Дане визначення тим більш
доречно тому, що в джиу-джитсу широко використовують в якості зброї
будь-які предмети праці та побуту. Зокрема, "класичними" його видами
вважаються "Явара" (паличка завдовжки від 15 до 30,5 см), "дзе" (палиця
завдовжки приблизно в один метр) і "бо" (жердина довжиною в 2-2,5
метра) , а також "вей" (мотузка або пояс) і "танто" (звичайний ніж).
Слід враховувати, що крім завдань самооборони у вузькому сенсі цього
слова, службовцям армії, поліції, органів держбезпеки, співробітникам
розвідки і контррозвідки, прикордонникам, членам груп антитерору
нерідко доводиться не захищатися від нападу, а нападати самим. Тому що
використовуються ними системи джиу-джитсу включають прийоми шокового,
травматичного і смертельного впливу, а також використання "військового"
зброї - багнета, приклада або ствола автомата (гвинтівки), саперною
лопатки, рукояті пістолета, корпуси гранати і т.д. Провідну роль в
сучасному джиу-джитсу як і раніше відіграють сімейні школи японського
походження. Відомо близько 50 таких шкіл, філії яких розкидані по
всьому світу. Серед них 5-6 великих (найбільша - Хакко-рю), але
більшість дрібних. Проте в останні 20 років у різних країнах (у США,
Франції, країнах СНД та інших) стали з'являтися одна за одною школи
бойових мистецтв, які формально ніяк не пов'язані з традиційними
японськими школами, хоча фактично вони являють собою сучасне
джиу-джитсу. Треба відзначити, що статути міжнародних організацій
джиу-джитсу дозволяють будь-якій школі включати в програму тренінгу ті
елементи техніки, які характерні для традицій рукопашного бою тієї чи
іншої країни. Можна сказати тому, що техніка джиу-джитсу включає в себе
всі відомі прийоми бою. Відмінності між школами полягають в тому, які
групи прийомів у них переважають. Одні роблять акцент на больові
прийоми, інші - на кидки через стегно або корпус, третій - на точкових
або рубають удари по точках, але в будь-якій школі, крім її "основний"
техніки, вивчають і інші способи самозахисту. Поєднує різні школи
джиу-джитсу - те, що джиу-джитсу за своєю суттю не може бути спортом, і
те, що в ньому завжди на першому місці стоїть так званий метод
"поступливості, помилкової податливості.
Legends claim that he first articulated the principle of soft podatlyvosti doctor from Nagasaki to the Akayama Sirobey (in another version - Miura Yoshino), who studied for several years in traditional Chinese medicine. There he became acquainted with techniques of throws, strikes and techniques of pain system, which he called Hakudo. Returning home, he founded a private school of martial arts, where he started teaching techniques Hakudo. However monotone training led to that soon almost all students from otverulis Akiyama. Four years after opening its dooze doctor closed it and went to a Buddhist monastery for meditation stodennoyi. It tells the legend, once early in the morning freezing Akiyama went for a walk in the garden. Here, his attention attracted a great picture: On the eve of abundant snow fell, and many trees were broken branches, only willow (according to other sources - cherry-cherry) was like nothing happened - heavy lumps of snow just ziskovzuvaly with its elastic branches. Said Akiyama in the form of intact branches of willows survived irradiation. In an instant he realized that resist force by force useless and harmful, to evade the attack, redirect power and use it to benefit themselves. This comprehensive principle of softness overcoming strength and malleability lay the basis for further research master, who soon managed to increase its arsenal of 300 (the other - to 70) and techniques to create their own school, which after the death of a teacher named Yoshino Ryu. As seen from the above descriptions that the starting point for research Akayamy served as a martial art in China. Generally in the XVII-XVIII Chinese Wushu made a tremendous impact on the development of ju-jutsu. Due to the arsenal of martial arts in Japan includes a variety of punches and kicks, many variations of pain and smothering hobbies. Sizable contribution to the improvement of ju-jutsu made Chinese immigrants. The most famous Chen Yuanbin (in Japanese pronunciation - Tin Hempin), introduced the Japanese soldiers to Shaolin martial arts. Chen Yuanbin was an outstanding master of tsynna "(or" blue-on), Chinese art delighted pain techniques and throws. Chen Yuanbin was born in 1587 in Zhejiang province and received a good education. In the age of 27 he entered the study at the famous Shaolin Monastery, where he spent 13 months (1615-1616). When he was 35 years old, in 1621, he first came to Japan in Kyoto, as a translator at the embassy and in the winter of that year entered the service of Prince Mori. In 1625 he settled in the hill-Corinne zany in a separate cell fans fervently Buddhist Nahatoya Kyubey town of Adzabu Iikura. In place of the monastery the next year the monastery was built Corinne Kokushi-zany-Ji Temple, which became a major "league center Chen Yuanbina. His first students were three ronina (stray Samurai) - Fukuno Sitiroemon, Isohai Dzirodzaemon and Miura Edziemon and monk Kyuen and family members Nahatoya. Attending training in the Chinese masters, monks Kokushi-Ji Temple Nahatoya and family for several generations to preserve the tradition of Chen Yuanbina unchanged, nicknamed her "Hempin Ryu Ju-jutsu, and Roniny rozbrelysya in various provinces in Japan and established their own schools, each of which became the source for dozens of otherSo the name of a Chinese master was widely known among artists bu-jutsu. However, Chen Yuanbin was not the first who introduced the Japanese to shaolinskoho Wushu. According to a Shaolin chronicles since the XIV century it periodically studied Japanese monks, many of whom are actively involved in Wushu. So in the years 1312-1324 he lived in the Shaolin Japanese, known as religious Dachzhi. After a few years after his arrival in the monastery, he became one of the leading specialists in pugilism and art possess the rod, and got such a respect for the Chinese fellow, who was allowed to attend the main instructor of Shaolin Wushu master HueyvenyaThe first time in the history of the monastery passed the secrets of alien technology battle with 18 canonical weapons. In May 1327 came to Shaolin Dachzhi son, who took monastic name Dechy. He had to spend three years in a monastery, but monks potovaryshuvav with clever, hard working and friendly Japanese, requested prior to allow Dechy to stay in the monastery for several years, so he was able to master the "secret" section set-Art, To study which allowed only senior monks. In the years 1347-1379 he studied at the Shaolin Japanese monk, known as the Chinese religious name Chzhaoyuan. In "The Chronicles Shaolinskoho monastery of it reads:" He is experienced in the Chinese language and calligraphy. He first served as secretary and then - a senior monk, in addition, he thoroughly mastered the technique shaolinskoho martial art. The development of ju-jitsu At the end of XVI and XVII in the first half of the century, when the armor, even a lightweight, completely out of use, jujitsu schools emerged one by one. End internecine wars caused a real revolution in the world of art battle without weapons. All limitations of doing battle on horseback, the weapon gone, and view artists struggle opened unprecedented space countless interpretations. XVII Century was a time of active comprehension of the experience gained over many years of war. Improved control technology, created the fundamental theoretical work by Bu-Jutsu. As a result, a new, sophisticated system of fighting with his bare hands, which received the name of Ju-jutsu (also known under the names of Yawara, wa dzbtsu, tai-jutsu, etc.). The name literally means "iskusstov softness, full of deep content. The basis of ju-jutsu lay down ideas to overcome the enemy - armed or unarmed - with elastic pliability rather than force. Master Ju-jutsu never deplete their forces in the fight, but instead tries to extricate the enemy, so that you can defeat him. He forces him to make sudden movements and skillfully avoided them. Not asking hard blocks, he quickly retreated, as a result of enemy not met obstacles and inertia by law, shall forward. Skip past the enemy's strength or redirect it, and when she finished, add your efforts - that is the essence of ju-jutsu. By 1650 the various schools of jujitsu, there were more than 600. The largest among them, besides the above were Arahaki Ryu, Asayama itidzen Ryu, Kito Ryu, slant-ryu Kurako Ryu, Yoshino-ryu, Muso Ryu, Rei, Shinto Ryu Son just Cindy Ryu, Synsyn Ryu, Tensyn Xun Ryu, Ryu Yahyu some druhie.Iso Mutaemon - one of the most prominent figures in the history of Jiu-Jitsu - born in 1800. In the 15 years he arrived in Tokyo (then called Edo) to find a teacher knight craft. After numerous ordeal he got to school, which led Oribe Hitotsuyanahi that tradition Yoshino Ryu. Here he was about 7 years until the death of teacher. Then wandered in search of the best schools and, ultimately, into the Hommena Dzeemonu who taught son-no-Cindy Ryu. Several years ago, he decided to leave the teacher and to establish their own school. But first, went to "musasyuhe - travel to different churches in the dojo to test their techniques against other artists and learn the science that interested him. Once in the village of Kusatsu in Omi Province, he saw several armed robbers are going to rob the very drunk Samurai. With his student Satoshi he easily handle the tough, not knowing but that they were members of a large gang that terrorizes the entire district. The next day in a deep ravine Iso met about a hundred thugs. In half an hour against Iso threw many of them, but the rest escaped fled. The winning result was possible thanks to Atem - attacks on vulnerable areas of the body, as well as techniques that allow overturn joints. This story has brought great glory to Iso. At the end of its travel Iso settled in Edo and founded a school there called Tensinsin'e Ryu, which included 124 receiving. For many years, my school taught about 5000 Iso uchenikov.Harakternoy feature Ju-jutsu for over 300 years was that it cultivated only school samurai family of origin. Snob strictly forbidden to learn this art. According to tradition, the study clearly allocated three phases or stages. The first phase - a student admission to the school (Ryu). This had to enlist someone's recommendation and endure a series of different tests that examined the physical, mental and moral quality that comes. The second phase, which lasted several years, a thorough study of basic techniques. It was day after day, for many consecutive hours, practicing the same techniques, standard connections movements, etc.. And only if the student has shown above average ability and, moreover, argued his case committed teacher, he devoted his secret school (they were called "okuden" - "deep techniques). Such a system has element of truth, because until now practiced in some traditional schools. Its essence is that students must get used to the patient and long-term work on techniques that, according to the Japanese, is the key to the future more advanced techniques. Hope that one day you will learn the secret techniques, is a good motivation, but unfortunately, most schools today have the character of business and employment in them - a source of income for teachers, and therefore compliance with the above principle is impossible - too strict selection of students would lead the teacher to poverty. Former things began to change rapidly after the bourgeois revolution of the Meiji in 1868, which deprived the samurai of all privileges and equalize with other states. The heyday and decline ju-jutsu In XVII-XVIII centuries, ju-jutsu reached its heyday. The new school grew like mushrooms, and their number reached a record figure of 700. On the general background of his power, sophistication and performance allocated Araki-ryu, Asayama Itiden Ryu, Daito Ryu, Yoshino Ryu, Itin Ryu, Kiraku Ryu, Kito Ryu, Shinden Ryu cookies, Kusin Ryu, Muso -- Ryu, Rei, Shinto Ryu, Sosuysi Ryu, Shibukawa, Gunma-ryu-son but Cindy Ryu, Synsyn Ryu, Shibukawa, Gunma-ryu Takenouti Ryu, Tensyn blue-ryu Yahyu Synhay Ryu. In the second half of XIX - early XX centuries between the collapse of traditional samurai culture and the bourgeois transformation, many old school ju-jutsu were on the verge of extinction. Some of them have changed themselves for the sake of time - so there is now popular the world judo and aikido. However, the tradition of classical ju-jutsu "old school" (Koryu) through asceticism few true enthusiasts still not passed. Currently in Japan made great efforts to preserve and restore traditional ryu, which is now seen as part of national heritage. Distribution of jiu-jitsu Europeans and Americans first became acquainted with Jiu-Jitsu at the beginning of XX century, when several Japanese instructors opened their school in the Old and New World. However, widespread in the western world Jiu-Jitsu gained only 50 years. Currently, the number of supporters jiu-jitsu is large enough. It's hundreds of thousands of people on every continent, united in the International Budo Federation, World Federation of Ju-Jutsu International Martial Arts Union, two International Federation of Nin-Jutsu. In the modern jiu-jitsu are 3 directions: 1) system, made to order, special groups and community organizations; 2) system, which is a continuation of tradition, but modernized to adapt to modern conditions; 3) system, which is the creation of original creative personality. The overall feature of almost all these areas is the desire to use methods other martial arts. Of particular interest to the Ju-Jitsu exercise and show soldiers, members of intelligence services and police. It is clear. Because of modern technology jujitsu at 55-65% consists of techniques which can be described as "wrestling" (clamp, pain techniques, strangling, footrests, pidsichky, throws), and another 35-45 °% of the volume are all sorts of attacks fingers , fists, palms, elbows, head, knees and feet. In other words, jujitsu - a technique combined dogfight. This definition of the more appropriate because in Jiu-Jitsu is widely used as a weapon any items of work and life. In particular, the "classic" his views are "Yawara" (stick length from 15 to 30.5 cm), jo (stick length of approximately one meter) and for (pole length 2-2,5 m), and "Wei" (a rope or belt) and Tanto (than usual). Please note that in addition to the tasks of self-defense in the narrow sense, army officers, police, state security, intelligence and counterintelligence staff, border guards, members of the counterterrorism teams often do not have to defend itself from attack, and attack the most. Because the system uses them jujitsu techniques include shock, trauma and deadly impact, as well as the use of "military" weapons - the bayonet, examples or barrel rifle (rifles), pioneer shovel handle a pistol, grenades, etc. Packaging. Leading role in the modern jiu-jitsu is still playing family school of Japanese ancestry. About 50 such schools, branches of which spread around the world. Among them, 5.6 large (the largest - Hakka Ryu), but most small. But in the last 20 years in various countries (USA, France, CIS and others) began to appear one by one school of martial arts are not formally associated with the traditional Japanese schools, though in fact they are a modern Ju - jitsu. It should be noted that the statutes of international organizations jujitsu to any school in the training program include those elements of technology that are characteristic of traditional dogfight of any country. You can say that jiu-jitsu technique includes all known methods of fighting. Differences between schools are in which groups of techniques they prevail. Some focus on pain techniques, others - on throws over shoulder or body, the third - the point or points to cut strokes, but in any school other than its "mainstream" technology, and exploring other ways to protect themselves. Connect the different schools of Ju-Jitsu - that Jiu-Jitsu in essence can not be in sports, and that there is always the first place is so-called method postuplyvosti, false podatlyvosti.
